Основними фундаментальними аспектами анестезіологічного моніторингу є...

Важливе значення має спостереження за пацієнтом під час хірургічної процедури, що проводиться під наркозом. Анестезія змінює нормальний фізіологічний стан організму, за яким необхідно стежити на предмет будь-яких аномальних змін життєво важливих функцій. Деякі з найбільш часто вимірюваних параметрів є артеріальний тиск, частота серцевих скорочень, частота дихання, електрична активність серця. Такий моніторинг життєво важливих параметрів необхідний для запобігання будь-яким несприятливим наслідкам, які можуть виникнути під час операції.

Що таке моніторинг пацієнта?

Хірургічне втручання зазвичай включає введення анестезії, седативних засобів та внутрішньовенного введення рідин при роботі поблизу життєво важливих органів, таких як серце, мозок, печінка тощо. Іноді пошкодження кровоносної судини поруч із одним із життєво важливих органів може вплинути на артеріальний тиск або збільшити частоту серцевих скорочень, що контролюється за допомогою системи моніторингу стану пацієнта. У кожній операційній є монітор, на якому відображаються всі параметри, і хірург чи помічник перевіряють, чи підтримуються нормальні рівні. Коли життєві рівні стають ненормальними та потребують негайної уваги, система моніторингу пацієнта видає попередження. Крім спостереження під час процедури необхідний післяопераційний моніторинг, якщо пацієнт перебуває під наглядом після процедури.

МЕТОДИ МОНІТОРИНГУ

Клінічний моніторинг. Клінічний моніторинг із використанням візуального огляду, аускультації та пальпації є основним фактором, що визначає безпеку пацієнта. Зміни клінічних ознак можуть бути незначними та часто передують відхиленням параметрів, що вимірюються пристроями моніторингу. Пристрої моніторингу не замінюють клінічного спостереження; швидше, вони посилюють та кількісно оцінюють клінічну інформацію

Моніторинг дихальної системи.

• Оксигенація.
• Пульсоксиметрія – це кількісний метод оцінки оксигенації, який слід використовувати, коли це можливо, під час усіх анестезій, і він є частиною передопераційного контрольного списку безпечної хірургії. Аналізатор кисню на вдиху. Під час кожної загальної анестезії з використанням наркозного апарату слід використовувати аналізатор кисню, щоб гарантувати, що гіпоксична суміш газів не доставляється.
• Вентиляція. Адекватність вентиляції слід постійно контролювати у всіх пацієнтів під час анестезії, включаючи спостереження за клінічними ознаками.
• Капнографія. Більшість наркозних апаратів здатні забезпечувати капнограф видиху, який є графіком, що показує частоту дихання і концентрацію вуглекислого газу з часом, а також концентрацію вуглекислого газу в кінці видиху (ETCO 2). Капнографію слід використовувати для оцінки адекватності вентиляції у всіх пацієнтів, які піддаються седації або загальної анестезії, якщо це можливо.
• Вимірювання механіки легень. Тиск у дихальних шляхах, потік газу, дихальний об'єм.
• Сигнали тривоги про вимкнення. Більшість апаратів автоматично встановлюють межі сигналів тривоги для змін частоти дихання та тиску, які є сигналами тривоги про відключення. При перевищенні меж лунає звуковий сигнал. Сигнали тривоги можна змінити вручну, залежно від клінічних обставин.

Моніторинг системи кровообігу. Адекватність функції кровообігу оцінюється як з допомогою клінічного спостереження, і з допомогою фізіологічних моніторів.

• Артеріальний тиск (АТ) та частоту серцевих скорочень слід вимірювати не рідше одного разу на п'ять хвилин під час анестезії та частіше, якщо це необхідно клінічно. На практиці ЧСС постійно контролюють за допомогою ЕКГ та пульсоксиметра, а при використанні інвазивного моніторингу АТ – щодо кривої артеріального тиску.
• Неінвазивний моніторинг артеріального тиску. Стандартним пристроєм для інтраопераційного моніторингу неінвазивного АТ є автоматизований монітор АТ.
• Інвазивний моніторинг артеріального тиску. Прямий або інвазивний моніторинг артеріального тиску може бути використаний для анестезії пацієнтів з високим ризиком та/або хірургічних процедур з високим ризиком.
• Електрокардіограма. ЕКГ слід постійно контролювати під час анестезії.

Моніторинг температури. На практиці температуру слід контролювати у більшості пацієнтів, які перенесли загальну анестезію тривалістю понад 30 хвилин. Слід контролювати температуру пацієнта виявлення змін (зазвичай гіпотермії), управління температурним режимом і виявлення злоякісної гіпертермії.

Лабораторний аналіз (гематокрит та загальний білок, глюкоза крові, лактат крові, вихід сечі).